Vivere memento!

Весно, що за чудо ти
Твориш в моїй груди?
Чи твій поклик з мертвоти
Й серце к жизні будить?
Вчора тлів, мов Лазар, я
В горя домовині
Що ж се за нова зоря
Мені блисла нині?
Дивний голос мя кудись
Кличе – тут-то, ген-то:
«Встань, прокинься, пробудись!
Vivere memento!»

Вітре теплий, брате мій
Чи твоя се мова?
Чи на гірці світляній
Так шумить діброва?
Травко, чи се, може, та
Втішно так шептала
Що з-під криги мертвоти
Знов на світло встала?
Чи се, може, шемріт твій
Річко, срібна ленто
Змив мій смуток і застій?
Vivere memento!

Всюди чую любий глас
Клик життя могучий
Весно, вітре, люблю вас
Гори, ріки, тучі!
Люди, люди! Я ваш брат
Я для вас рад жити
Серця свого кров’ю рад
Ваше горе змити
А що кров не зможе змить
Спалимо огнем то!
Лиш боротись значить жить
Vivere memento!