Публічна самотність (Intro) (Public loneliness)

[Куплет]
Оголене тіло, сухе вино, знаєш, здається мені все одно
Я собі пісню пустила у вени, відлуння якої чути в пустелі
Присмак поразок лише розширює горизонт
Тільки час, тільки він, має якийсь резон

Змиритись ніколи не значило здатись
Я навчилась себе не боятись
Іронія в тому, що світло несе у собі не менше печалі
Залишитись невинним можливо

Ми так часто себе втрачали
Загубивши глибинність буття
Як би сильно мене не просили
Я б ніколи не дарувала життя

Публічна самотність подібна до божевілля
Свідомий авіа-режим, суцільне свавілля
36 гральних карт, 36 драматургічних сюжетів
Всі ми проживаємо їх, воскресаючи мертвих поетів

Все що буде — вже сталось
Людство, як завжди, цим не скористалось
Пелена на очах замилює вічність
Немає нічого нового, світ зберігає циклічність

Люди народжуються і помирають
За межею — не знаю, напевно, нудно буває
Але смерть для померлих, немає ніякого сенсу
Лише для живих — новий камінь під серцем

На худий кінець — ми усі егоїсти
Які переконують один одного в тому що вони альтруїсти
Інколи переконують навіть себе
Ікони лише спостерігають, як світла душа гниє

Моя напевно в очах людства згнила
Пишу про Апокаліпсис, нового життя не дала
Не умістила свою свободу у заповіт
Побачила, але не обіграла світ