КОХАНІЙ (TO MY BELOVED)

Сидить під тином, мов зозуля
Та кукає або кричить
Або тихесенько співає
Та ніби коси розплітає

А потім знов кудись пішла
Ніхто не знає, де поділась
Занапастилась, одуріла
А що за дівчина була?

Ми вкупочці колись росли
Маленькими собі любились
Хей-е-е-е-е, матері на нас дивились
Говорили, що колись
Одружимо їх
Не вгадали

Старі зараннє повмирали
А ми малими розійшлись
Та-а-а-а-а-а вже й не сходились ніколи
Мене по волі і неволі
Носило всюди, принесло
На старість ледве і додому
Веселеє колись
Село

І яр, і поле, і тополі
І над криницею - верба
Нагнулися, як та журба
Далеко в самотній неволі

Ставок, гребелька, і вітряк
З-за гаю крилами махає
І дуб зелений, мов козак
З-за гаю вийшов та й гуляє