Довічне (Lifetime)

[Куплет: Артем Лоік]
Привіт мої друзі, дозвольте почати
Як Ваше нічого? На сайтах по чатам
Не буду повчати, цитати читати
Тебе обирати, питати, читати
Ясна голова, чи в яку я мучатиму
Самим смішить вас усіх, немов Чаплін
Давайте всі краще по черзі дівчата
Імені контакта від мене до такта
Лиш рима, лиш коми і крапки
Віднині я буду простим, адекватним
Потрібним Вам репом, без цілі
Без фактів мій факел загас від води
Змісту тут кіт наплакав
Тепер я молюсь на Потапа
Цитата, поетів Бог реперів він музикантів
І хай індустрія, ща та стара леді
Я всеж її трахну, називай мене Галкін
Я, хватає дихалки, я більш не звертаю
На галкіт від халків, які там ідеї
Під кольором хакі, не суд захищаючи
Шинкуйте в салати мене
Я хочу застить у кожній хаті звучати
Я добре застиг, холодцем мене чавкай
Я більше не з тих, хто римами свят
А ваш дім, я закуска до свята
Не гну соціалку, мій реп не чубатий
Кручу-завиваю, але вже не баки
Тепер не лічу вас, тепер лічу бабки
Я йду на війну, але ти чубака
Я, звичайний писака, а в музиці Ургант без власного смака
Слідкую за язиком — тримаю марку
Візьміть мене з колою замість біг-мака
Мені еволюція, я знову мавпа
Згорнута мапа, вибачте ма, па
Маю ремарку, не до Ремарка мені
До постів, коментів і лайків
«Клітка пішла шукать птаху» Кафка, — це мій статус ВКонтакті
Не цікавлять новини, усі війни, теракти
Де ставили крапку — у мене три крапки
Шмотки і тряпки, мій світ рожевий
Сімка гріхів за спиною, як Шева
Кращі роки, фінтюю, тікаю, мене тягне на дно до Тіни Кароль
Я кисло-солодкий, я більше не карі
Косити бажаю бабоси руками, а тому не піде
Коса та на камінь, ні моїй країні, косу возять візками
Качайте ви дами під цей, а ви пацани собі біцепс
І в дзеркалі Рембо, але на очі пов’язка сповзла
Так зараз носять, так зараз модно, і я таку ношу
Пам'ятаю просив щоби мені зав'язали, й от зав'язали нарешті
Чим зняли ношу. Я щасливий, хоч темно
Так все ж таки краще, напевно, чи може краще
Ми індустрію, як Галкін трусливо, а трахнуть систему
Устал тим пластмасовим теном, чи слати й далі
І гнуть свою лінію, демон скажи:
Лайно я, чи геній? Як жить?
І шлях вірний де мій? Чому?
Не можу закрити, усі мною відкриті-закриті для молоді теми
Чому? Усі пісні мої без ідеї і змісту, так і залишились в демо?
Питання відкрите, гроші чи рими? Скажи демон ночі…
Чому неможливо поету отримать: і рими, і гроші?
Питання до себе, за що й навіщо? Листи і слова ці…
Питання до Бога, на день чи навічно? Задля тільки овацій?
Що довше сіяє, і що важливо? Коли сім'я є, стати фальшивим?
Задля наживи, який обрать путь? Кормити сім'ю, чи залишатися тру?
Нести дерев'яний свій хрест до кінця мені?
Чи спалити, зігріти? Злізти де руками небес, я дістав і лиця вмив
Заміняли молитви. Монети в кармани манити, ти кажеш мені, друже
Ні ті монети на очі комети я бачив на тій вишині, де блискавки рим
Немов коси дівочі мене розіпнули і хлинула кров на пустелю, моєї душі
І знав себе там наперед, я й бачив себе, я і чув, що обрав я вірші й далі
Слова, рими, ніч, дім — моя вічна в'язниця, тепер я зізнався
Моїх рук убивство себе, того значить мій вирок довічне, ає!