Д(ив)нi (D(iv)ni)

[Куплет 1: вБЕНЗИНЕестьОБЛАКА]
Бывают дни стремительные
Бывают дни медленные
Бывают дни навроде таких
Словно ураган стих, не оставив в живых ни души
Но вдруг звонок в дверь
И лучше свет потуши, не шевелись, не дыши
Это просто детские пальцы-опарыши пытались пошутить
Или переросток-курьер мнет в руках ландыши
Перепутал номер квартиры?
Раздухарился пошёл наугад?
Прячет среди стеблей букета гирю?
В коробке с пиццей пищит циферблат?
В эфир вливается липкий шепот и шарканье каблуком
Как вздохи толпы перед спуском на верфи
Удар кулаком по двери резонирует в брызги шампанского
Приз за голову - фото на обложке глянца с кожей фаянсовой
В безумном танце искрится, дотягиваясь протуберанцем
И вдаривая так, что в прошлый раз поехал крышей
И через дверной глазок вышел к миражу на медвежей роще
В тишину шли на угрюмом извозчике
По сонной лощине, где у всадников нет лица
Бывают дни стремительные
Бывают дни, которым нет конца

[Куплет 2: dobbro]
На єдиній у всесвіті живій планеті
На самому великому континенті
У найпівнічнішому в світі мегаполісі
Найбільшої за площею країни
Навсібіч оточений власними примарами я
Не впізнаю все навкруги
І не знаю чи хтось чатує на мене з очима пекельними
Що я собі за один навпроти обличчя ніщо
Я загорнутий у власну шкіру
У поліетилен нікчемних думок
Безмовно обертаюсь за годинниковою стрілкою але час помер
Мене везуть у багажнику мене розгортають щоб закидати землею брезентових сорочок
Щоб за допомогою щоденного душу шарко привести до тями
І вже декілька років як я роблю лише оберти навкруги власної вісі
Зрідка до орбіти моєї залітають випадкові комети думок тяжкі камені споминів
Іноді я згадую що насправді я вдома чи мені це здається
І вже маю відчинити двері квартири чи це двері за якими я
Адже там хтось тихо чекає
А я вже не можу цього витримати
Нехай знають всі що подібний планеті я
Вимінюю власний страх перед невідомим на страх бути арештованим і відчиняю двері за якими нікого немає відчиняю двері за якими нікого немає відчиняю двері